Online seit 17 Jahren

Online seit 17 Jahren

Музика як момент пам’яті і як спосіб боротьби зі скорботою
04. June 2024
На запрошення Віденського фестивалю Оксана Линів виконала два твори, що мають історичну, але, на жаль, і сучасну актуальність, у переповненому головному залі Концертхаусу.
Michaela Preiner
Foto: (Oliver Wolf)

П передісторія

Кадиш-реквієм “Бабин Яр” – так називався вечір 2 червня – об’єднав однойменний твір українського композитора Євгена Станковича та світову прем’єру “Фуги смерті” Євгена Оркіна, написану спеціально для цього вечора. Це добре продумане і доречне поєднання виникло тому, що Віденський фестиваль спочатку також запросив Теодора Курентзіса з Симфонічним оркестром SWR виконати “Воєнний реквієм” Бенджаміна Бріттена. Диригент, який має і грецький, і російський паспорти, досі ніяк не прокоментував і не дистанціювався від війни в Україні, що спонукало Линів відмовитися від подвійного концерту з двома великими оркестрами. Міло Рау, директор фестивалю, висмикнув стрічку. “Ми поважаємо бажання “Линова” не ставити себе в контекст, пов’язаний з “Currentzis” в цей час. На жаль, не було альтернативи нашому рішенню скасувати запланований концерт під керівництвом Теодора Курентзіса, якого ми дуже цінуємо як артиста”, – таким був його коментар після рішення знову не запрошувати Курентзіса. Йому та його команді довелося усвідомити, що музика не здатна заспокоїти глибокі розколи між ворогами, які наразі є вибухонебезпечними.

“Todesfuge” для скрипки, оповідача та оркестру

european cultural news.com musik als erinnerungsmomentum und als trauerverarbeitung WhatsApp Image

“Todesfuge” для скрипки, оповідача та оркестру (Фото ECN)

Втім, реорганізація концерту дала можливість замовити твір ще одного українського композитора. Євген Оркін, який також є кларнетистом, поклав вірш Пауля Целана “Todesfuge” на музику для скрипки, диктора та оркестру і представив вражаючу роботу. Слід подякувати Оксані Линів за її наполегливість, яка зробила можливим виконання цього нового твору українського композитора перед великою аудиторією у Відні. Твір починається із запису, що відтворюється через гучномовці, в якому слухач бере участь у слуховому пошуку радіостанції. Швидко чутне шипіння, добре знайоме всім, хто колись шукав радіостанції вручну, змінюється короткими уривками мови та музичними інтермедіями, серед яких мотив хіта 1941 року “Heimat, deine Sterne”. Цією простою ідеєю композитору вдається перенести слухача в часи, коли в Європі лютував націонал-соціалізм і мільйони людей гинули в концентраційних таборах. У своїй подальшій оркестровці Оркін створив дуже пряме і зрозуміле зіставлення двох світів, які зіткнулися в цих таборах. З одного боку, там жили нацистські посіпаки, які після нелюдського робочого дня насолоджувалися вечорами в теплі своїх домівок, сентиментально думаючи про батьківщину, про своїх дівчат і дружин. З іншого боку, композиція також передає жах в’язнів, які перед стратою мали копати собі могили і створювати музику. Композитор обрав мелодію “Heimat-Sternen-Schlag”, симфонічно посилену, як повторювану тему. Ідею озвучити нацистського офіцера в тексті Пауля Целана, а також коментарі в’язнів, які ліричними метафорами описують свою долю, яскраво реалізував Філіп Кельц у ролі диктора. Він знав, як оживити антиподні емоційні моменти, які майстерно зафіксував Целан. Наприкінці твору прозвучала власна інтерпретація “Тодесфуге” Целана, яка супроводжувалася музичною паузою. Композитор використав цілу низку стилістичних прийомів, які нагадують про життя в концтаборі. Можна було почути романтичні звучання тактів, які змінювалися свистячими нотами, щоб підкреслити команду собаці. Але були також плач кларнета, клезмерські звуки або пасаж, де можна було почути гучне і важке дихання інструментів. Все це разом створювало власний живий організм, який випромінював більше, ніж просто складені звуки та їхні структури. Драматургічний трюк наприкінці твору зробив фізичне насильство над людьми в концтаборі не лише чутним, але й видимим. Кельц так сильно смикнув за комір своєї сорочки, що порвав його. Посилена на слух, ця дія залишила по собі відлуння жаху від жорстокості, що чинилася в концтаборах. “Todesfuge” для скрипки, оповідача та оркестру Євгена Оркіна виявився чимось більшим, ніж композиція для концертного залу. Він створив можливість згадати те, чого не бачив сам, і сприйняти цей спогад кількома органами чуття. Успіх не лише композитору, а й усім виконавцям. У другому творі Євгена Станковича Оксана Линів диригувала заснованим нею Молодіжним симфонічним оркестром України, а також Київським симфонічним оркестром та Національною капелою України “Думка”.

Реквієм-кадиш “Бабин глечик”

Тенор Олександр Шульц і бас-баритон Віктор Шевченко, а також Філіп Кельц акомпанували кадиш-реквієм “Бабин глечик”, заради якого співачки хору приїхали з України. Дівчата виступали у довгих білих сукнях, які викликали асоціації з білим похоронним вбранням.

european cultural news.com musik als erinnerungsmomentum und als trauerverarbeitung WhatsApp Image 2024 06 04 at 22.53.41

Фото ECN

У 1941 році в Києві було здійснено жорстоке масове вбивство понад 33 000 євреїв. У долині Бабиного Яру німецькі нацистські та поліцейські підрозділи жорстоко вбили людей, яких було зібрано, а потім поховали або спалили, щоб не залишити жодного сліду. Винні у цьому безпрецедентному злочині з різних причин так і не були притягнуті до відповідальності. Згадати про це було неможливо аж до падіння комуністичного режиму. Своєю композицією Станковичу вдалося створити музично ефемерний твір, який, тим не менш, витримує випробування часом, в якому вбитим надається голос. Композиція з семи частин супроводжується текстом Дмитра Павличка. Він не лише розповідає про звірячий вчинок. В одному місці, яке промовляє Кельц, звучить звинувачення до Бога, в якому йдеться: “Не жалій нашої долі, не жалій людської ганьби – пожалій себе, Господи!”. Таким чином, людський рід не висловлює сумніву щодо Бога, а радше звинувачує його у власному недосконалому творінні. Цей хід думок здається унікальним і вмонтований у текст між покірними молитвами та вигуками вічного спокою. Той факт, що Кельц виступає у своїй попередньо розірваній сорочці, пов’язує ці дві роботи в їхній ідеї зробити людські страждання не лише чутними, але й видимими, принаймні в переносному сенсі. Низхідна атональна послідовність з 10 нот утворює лейтмотив, який повторюється в різних рухах і різних інструментах. На початку він мляво рухається від струнних до духових і незабаром чекає солодкого, тривалого хорового вступу. Такі явища не часто трапляються, адже те, про що співає хор, не має нічого спільного з солодкістю. Як і в попередньому “Тодесфуге”, Станкович також використовує кларнет, щоб представити плач. Протягом довгих пасажів також чути м’який, ритмічний удар литавр, схожий на биття серця. Гучні скупчення звуків незабаром чергуються з тихими пасажами, а потім хор знову поринає в ритмічно підкреслений спів, який блукає по всіх вокальних регістрах. Композитор розглядає людські голоси не як доповнення до інструментів, а як продовження музично-виражальних можливостей оркестру, нарівні з ним. Оксана Линів диригує з повною фізичною віддачею. Розлогі жести чергуються з делікатними, точно позначені входження надають оркестрантам впевненості, особливо з такою партитурою, яка не часто гралася раніше. Ще однією особливістю твору є посилене і розширене використання перкусії. Ритмічно використовуються струни фортепіано, а також дзвони, ксилофони та гонг. У драматичній сцені тенору Шульцу доводиться опановувати довгий, напружений пасаж, який вимагає від нього сили і витримки та є надзвичайно драматичним. Баритоновий регістр Шевченка частіше звучить у спокійній оповідній манері, але завжди наділений вражаючою наповненістю, яка добре протистоїть як великому оркестру, так і хору. Кадиш-реквієм “Бабин Яр” був бурхливо сприйнятий публікою, серед якої було багато українців. Він увійде як момент пам’яті не лише в українську музичну літературу, але, в кращому випадку, і в музичну літературу всієї Європи.

Ця стаття була автоматично перекладена deepl.com

Dieser Artikel ist auch verfügbar auf: German

Pin It on Pinterest